Там і влітку не краще. Дорога вузька, а якась мерза весь час ставить своє «Шевроле» на проїжджій частині. При чому біля самого повороту. Їдеш і не знаєш, чи встигнеш об"їхати, чи знизу тебе хтось «поцілує» прямо в радіатор. Якось на моїх очах таким чином ледве розминулися два легковики. Думаю, скажу даішникам, щоб якось убезпечили людей (вони під час вступної кампанії «штрафували» тих, хто повернув на Марка Вовчка за звичкою, не помітивши нового знака). Відповідь — «Коли станеться ДТП, будемо оформляти.»
Минулої зими робив матеріал на радіо про ситуацію на цьому підйомі. Тоді там снігу було ще більше, а даішники стояли акурат так, що їх ні знизу, ні зверху не видно. Особисто «врятував» кількох водіїв від такого сюрпризу. Там є знак, який забороняє рух у снігову погоду, але вулиця дуже зручна — вкорочуєш собі шлях, а мащині вік продовжуєщ, бо не треба товктися центральною бруківкою. Але це вигідно водіям. А комунальникам — зайві витрати. Вони й так, бідолахи, цього року ледве нашкребли грошей на пісок і солярку. Даішникам — додатковий зарібок. Патик два кінці має, як то кажуть.
Насильство — річ умисна і суб"єктивна в більшості випадків, як на мене. Так само як і вплив. А на Б чи навпаки — немає значення. Адже завжди хтось на когось впливає з певної причини. Якщо А захотіло вплинути на Б, бо само вирішило, що так краще для нього особисто, то це — насильницький вплив. Але якщо А перестає спілкуватися з Б, бо його змусила причина С, то обом слід попрацювати над ліквідацією цієї причини. Якщо вдасться — добре, а ні — обоє жертви насильницького впливу стороннього суб"єкта чи причини.
На прес-службу накидів і без мене було повно. А толку? НОЛЬ. Тому я і не вистрибую публічно з повчаннями. Користі ніякої. Стукати, прізвища називати чи ще щось — не моя звичка.
І скажу останнє. Керівники беруть трубку набагато частіше, ніж прес-служба. Якось один із них підняв телефон, відповів на моє питання, а потім зазначив, що сам зараз в лікарні, після наркозу. Це заслуговує на повагу. І з керівниками набагато простіше і швидше домовитися про коментар, ніж за допомогою прес-служби.
Проблема в абсурді. «За скоєне» можна тільки карати. А затримувати КПК дозволяє «за підозрою у скоєнні». Людина читає і думає, що міліція — каральний орган. А міліція цей стереотип не ламає. Навіщо?
Чому за кордоном, куди мене посилає Олексій, журналісти знають імена затриманих, де ті жили і працювали? Бо там не кажуть «поліція затримала за скоєне бізнесмена чи наркомана такого-то», а «поліція підозрює, що такий-то скоїв те-то».
Таємниця слідства? Чому ж ми знаємо імена Ринжука, Бойчука, Тимошенко, а не знаємо імені 45-річного чернівчанина??? Бо НЕМА в КПК чітких ознак цієї таємниці і цей же КПК дозволяє слідчому вирішувати, що розголошувати, а що — ні. А раптом суд виправдає 45-річного чернівчанина, а той подасть про відшкодування моральних збитків за незаконний арешт + моральну шкоду, коли прочитає своє ім«я в газеті??? Безіменний чернівчанин — хороший хід. 45-річних чи 20-річних — море. Кого затримали, а хто потім сів — риторика. А от Луценко — один. До прикладу. І він скоро не вийде. „Там“ це давно вирішили. Тому ім»я його — не таємниця слідства.
Те, що ти хочеш, щоб я сказав, мене мало колише. Коли, кому і що я маю говорити тебе не стосується.
Мені було цікаво, як і коли ти відреагуєш на цей блог, бо інших працівників прес-служб, на жаль, нема в цій мережі. Доволі красномовно відреагував. Емоційно, з переходом на особисті образи. Замість нормальної дискусії. Цікаво — емоції — це, те, чим працюють всі правоохоронці чи тільки їх прес-служба?
1. Якби той, хто пише, читав КПК, то не було би питання, — «що малось на увазі».
2. Урод чи злочинець — вирішують не журналісти, не дописувачі «вкурсі» і не працівники прес-служб, а суд.
3. При чому тут карний розшук? Карний розшук пише прес-релізи? Чи карний розшук їх вичитує? Над іміджем МВС працює (теоретично, принаймні) інша структура. Далі я не буду переходити на особистості, бо мені, як ти висловився, «насрати» на те, хто саме сидить в прес-службі.
2. Ти хочеш, щоб я на пресусі в УМВС комусь казав, як правильно писати прес-релізи? Ви й так запросили радіо за 4 останні місяці на одну пресуху. Підсумкову. Харабари. Була купа брифінгів, про які ми дізнавалися постфактум. Так хто куди засунув язик?
Якби вона ДІЯЛА, таких речей вони б не писали. Вони звикли ще з часів СССР, що «ОРГАНИ» рєшают всьо! І дотепер беруть (пишучи такі маразми) на себе функції судів. Людину можуть ще навіть не допитати, а прес-центр вже видає інфу, що його чи її затримали «за скоєне». Теоретично ж і таке можливо. А що там на практиці коїться, можна тільки здогадуватися.
З такими обмовками можна пів України заперти в СІЗО років на 6, поки тягнутимуть справи по судах, де санкція статті передбачатиме півтора роки умовно:) Таких випадків також — гать гати. Але то вже тема іншої публікації:)
А взагалі-то, хотілося б, щоб такі публікації коментували самі ж чиновники, причетні до відповіді на інформаційний запит.
Якщо не дотримана форма інформаційного запиту, чи є інші неточності, то про це слід було б написати у відповіді, як один з аргументів.
Влада не звикла до того, що хтось, крім самої влади, має право її запитати з питань, очевидно, не зовсім зручних для неї.
До прикладу, на мій запит «повідомити суму заборгованості зі щомісячних виплат матерям з дітьми» за листопад-грудень, управління праці і соцзахисту ОДА через півгодини написало «просимо повідомити слухачів, що кошти в область надійшли і завтра виплати профінансують у повному обсязі». А про суму боргу — ні слова.
Та хай піаряться всі. БЮТи — під час викриття катів, хамів і злодіїв, синьо… ж-і — на європейських дорогах у, скажімо, Банилові Підгірному чи Мариничах Путильського району, націонал-патріоти — на церемонії вручення Оскара українським акторам у фільмах українською мовою, знятих за їх кошти чи ж на політичних трупах нинішньої влади. Хай піаряться. Люди — не дебіли. Там, де треба, підтримають, а де треба — дадуть під зад.
Телевізор став нині аналогом ФМ-радіо: попса і новини, здерті з Інтернету раз на годину. А ввечері — новини, продиктовані прес-службами відомств державних. Є ще винятки, як на мене… Хоч якісь… «Гроші» на «плюсах», скажімо. А,… і криміналу купа на СТБ.
Як кажуть: «Яблуко від яблуні...» Виконавці повтроюють і роблять звичними неприпустимі помилки науковців. Деталізація доводить до абсурду і зайвої бюрократизації саму роботу, яка б не благородна та робота була.
Зрозумілий для «обраних» набір термінів — це не наука.
Очевидно, що без галузевого «термінологічного апарату» неможливо продукувати нові підходи й ідеї, впливаючи на розвиток суспільства. Але. Я — про те, що цей апарат (в юриспруденції — на 95 відсотків) безбожно калькований з російської (та там і суржику повно) і переплетений штучно. Люди елементарно не вміють писати короткими логічними реченнями.
Кілька думок щодо роботи ради загалом.
На відміну від міської, обласна рада не організувала трансляцію своїх засідань в радіо й телеефірах. Сподіватимемося, що незабаром ситуація покращиться.
Крім того, як на мене, трансляція он-лайн буде нецікавою і неефективною, якщо депутати і далі не будуть доповідати більшість проектів рішень. Фраза «проекти рішень роздано депутатам, всі читали — чи є запитання до доповідача? Нема...» нікого не зацікавить.
А ось коли б обранці пояснювали з трибуни, про що йдеться, яку землю хто отримає і за що, людям було б цікаво слухати.
А пану Михайлу, вважаю, варто віддати належне, бо далеко не кожен депутат прагне відзвітувати і поспілкуватися, в тому числі, через Інтернет.
Якщо людина без структурного мислення почне писати короткими розповідними реченнями, вона не складе їх у логічний ланцюжок, щоб пояснити, про що йдеться. І вся наукова робота стане тупізмом найвищої проби. Це на користь мислення.
Водночас той, хто структурує думки, не завжди вміє викласти їх на папір. Або ж, коли читає стиль писання своїх колег, може й соромиться це робити доступно. Плюс — з українсько-російським перекладом проблеми. Ось і бере такий вчений монографію, виписує цитати (калькуючи безбожно), а найгірше, — вставляє у ці виписки купу власних «умовиводів». А студентській голові доводиться гратися в решето. Бо висіяти щось толкове інакше не виходить.
Та найбільше тут дістається не студентам. Страждає українська наука. Мало того, що юристів-теоретиків не чують влада і люди, а вони ще й говорити по-людськи не вміють. І вчитися не квапляться.
І скажу останнє. Керівники беруть трубку набагато частіше, ніж прес-служба. Якось один із них підняв телефон, відповів на моє питання, а потім зазначив, що сам зараз в лікарні, після наркозу. Це заслуговує на повагу. І з керівниками набагато простіше і швидше домовитися про коментар, ніж за допомогою прес-служби.
Чому за кордоном, куди мене посилає Олексій, журналісти знають імена затриманих, де ті жили і працювали? Бо там не кажуть «поліція затримала за скоєне бізнесмена чи наркомана такого-то», а «поліція підозрює, що такий-то скоїв те-то».
Таємниця слідства? Чому ж ми знаємо імена Ринжука, Бойчука, Тимошенко, а не знаємо імені 45-річного чернівчанина??? Бо НЕМА в КПК чітких ознак цієї таємниці і цей же КПК дозволяє слідчому вирішувати, що розголошувати, а що — ні. А раптом суд виправдає 45-річного чернівчанина, а той подасть про відшкодування моральних збитків за незаконний арешт + моральну шкоду, коли прочитає своє ім«я в газеті??? Безіменний чернівчанин — хороший хід. 45-річних чи 20-річних — море. Кого затримали, а хто потім сів — риторика. А от Луценко — один. До прикладу. І він скоро не вийде. „Там“ це давно вирішили. Тому ім»я його — не таємниця слідства.
Мені було цікаво, як і коли ти відреагуєш на цей блог, бо інших працівників прес-служб, на жаль, нема в цій мережі. Доволі красномовно відреагував. Емоційно, з переходом на особисті образи. Замість нормальної дискусії. Цікаво — емоції — це, те, чим працюють всі правоохоронці чи тільки їх прес-служба?
2. Урод чи злочинець — вирішують не журналісти, не дописувачі «вкурсі» і не працівники прес-служб, а суд.
3. При чому тут карний розшук? Карний розшук пише прес-релізи? Чи карний розшук їх вичитує? Над іміджем МВС працює (теоретично, принаймні) інша структура. Далі я не буду переходити на особистості, бо мені, як ти висловився, «насрати» на те, хто саме сидить в прес-службі.
2. Ти хочеш, щоб я на пресусі в УМВС комусь казав, як правильно писати прес-релізи? Ви й так запросили радіо за 4 останні місяці на одну пресуху. Підсумкову. Харабари. Була купа брифінгів, про які ми дізнавалися постфактум. Так хто куди засунув язик?
Якщо не дотримана форма інформаційного запиту, чи є інші неточності, то про це слід було б написати у відповіді, як один з аргументів.
Влада не звикла до того, що хтось, крім самої влади, має право її запитати з питань, очевидно, не зовсім зручних для неї.
До прикладу, на мій запит «повідомити суму заборгованості зі щомісячних виплат матерям з дітьми» за листопад-грудень, управління праці і соцзахисту ОДА через півгодини написало «просимо повідомити слухачів, що кошти в область надійшли і завтра виплати профінансують у повному обсязі». А про суму боргу — ні слова.
Кодекс законів про працю чи Кодекс України про адміністративні правопорушення?
Очевидно, що без галузевого «термінологічного апарату» неможливо продукувати нові підходи й ідеї, впливаючи на розвиток суспільства. Але. Я — про те, що цей апарат (в юриспруденції — на 95 відсотків) безбожно калькований з російської (та там і суржику повно) і переплетений штучно. Люди елементарно не вміють писати короткими логічними реченнями.
На відміну від міської, обласна рада не організувала трансляцію своїх засідань в радіо й телеефірах. Сподіватимемося, що незабаром ситуація покращиться.
Крім того, як на мене, трансляція он-лайн буде нецікавою і неефективною, якщо депутати і далі не будуть доповідати більшість проектів рішень. Фраза «проекти рішень роздано депутатам, всі читали — чи є запитання до доповідача? Нема...» нікого не зацікавить.
А ось коли б обранці пояснювали з трибуни, про що йдеться, яку землю хто отримає і за що, людям було б цікаво слухати.
А пану Михайлу, вважаю, варто віддати належне, бо далеко не кожен депутат прагне відзвітувати і поспілкуватися, в тому числі, через Інтернет.
Водночас той, хто структурує думки, не завжди вміє викласти їх на папір. Або ж, коли читає стиль писання своїх колег, може й соромиться це робити доступно. Плюс — з українсько-російським перекладом проблеми. Ось і бере такий вчений монографію, виписує цитати (калькуючи безбожно), а найгірше, — вставляє у ці виписки купу власних «умовиводів». А студентській голові доводиться гратися в решето. Бо висіяти щось толкове інакше не виходить.
Та найбільше тут дістається не студентам. Страждає українська наука. Мало того, що юристів-теоретиків не чують влада і люди, а вони ще й говорити по-людськи не вміють. І вчитися не квапляться.
А форми людської ці доробки не мають.