А чого прес-клуб? Немає ж преси і журналістів у нас...

1. То одна з тез, які не так провокували, як штовхали на бездумний супротив. Бо в автора вислову я не помітив бажання пояснити свою позицію, описати ті ж таки «західні» стандарти журналістики людям, які до них не привчені в «неуніверсальному» університеті, спробувати показати отой «механізм» перетворення працівника редакції на журналіста. А для чого піднімати тему, не вивіши її на позитив?

2. Нинішній студент — то засіб чи інструмент інвестування, і саме тому він не опирається, не протестує, як у 90-х. Ото були часи..!
Питається — а студент радянського часу не був засобом інвестування? Різниця тільки в тому — хто інвестує. Там держава — тут батьки. Особиста свобода, внутрішнє її відчуття до інвестування (а тут і дискусія навколо доцільності державних стипендій) відношення не мають ніякого. Хоча ні, до державного інвестування таки мають. Людина, за яку платила держава, вже була зобов«язана. А проблема, думаю, в тому, що вільних людей, таки одиниці. Чому — треба читати філософів, мабуть, не знаю...

3. Люди зажиріли від інформаціного меню й більше охочі до пасивного перетравлювання матеріалу, ніж активного реагування на інформаційний потік. Тут погоджуюсь. Але ж люди не мають прикладів. Вони не знають і способів. Бо ж не завжди мітинг, спалювання машин — дієве і доцільне. Отут і варто б попрацювати зацікавленим фахівцям, думаю.

4. Продавці меблів недовчені — і це наштовхує на алегоричні розповіді. Трохи розсмішило мене це. Бо сам недавно купив 2 кімнати меблів. Недовчених залишав колупатися в носі і просто йшов в інший магазин.

А загалом було досить цікаво на прес-клубі. Він таки був прес. А не піар. Дякую:)