Шведська утопія

Я про журналістику.
Фільм вчора подивився.
Статус тамтешнього журналіста не столичного друкованого видання просто вразив. Фактичний статус. То не голлівудськи накручений сюжет. Детективна історія (без кровіщі), але захоплює сам процес. Посвідчення через вікно машини — і ти на території авіабази військової, дзвінок на мобільний інспектору поліції (типу нашого начальника УМВС) — і ви за кавою у фаст-фуді про хід розслідування кримінальної справи говорите. Без ніяких тобі ЦГЗ, прес-служб, запитів, таємниць слідства. Стук у двері міністру культури — і в тебе на столі все її листування (приватне, зауважте) — з датами та адресантами. Йдеш за міністром і валиш її питаннями, а охоронці тільки мовчки зиркають в різні сторони… Все воно подається без «перебору». Кадрів типу «астон-мартін — крупний план» або «жетон поліцейського в розфокусі» там немає… Ясна річ, частина з того може бути просто «фотошопом», але ж в Україні навіть таких «фотографів» немає… Дискусій не хочу, бо все ж ясно. Просто фільм хороший)))